Це !Готично

Оновлені "Думки вголос"

2011-09-20T17:00:00.000+03:00

Пісеньки пишуться, бабло – качається…

2011-05-28T07:29:00.000+03:00

Пісеньки пишуться, бабло – качається…

Велодень2010 Bikeday - Ivano-Frankivsk .wmv

2010-06-14T20:19:00.000+03:00

Золоті ідеї для Януковича

2010-03-06T12:09:00.000+02:00

Нещодавно наш улюблений президент Віктор Янукович відвідав братню Росію і поспілкувався з їхнім улюбленим президентом. Серед результатів зустрічі: питання про перемовини щодо продовження термінів дислокації у нас братнього чорноморського флоту. А також Янукович пообіцяв відібрати звання героїв у Бандери та Шухевича і всіляко сприяти процвітанню російської мови.

В зв'язку з цим хочу запропонувати іще декілька кроків, які точно наблизять Україну до людей, а людей, відповідно, до України:

1. Відмінити букву "ґ". Будьмо ближчими до братніх росіян, у яких в абетці тілько одна буква. Як варіант, обміняти нашу букву ґ на їхній ґаз.

Читати далі

Нова камера: Turnigy TRUE 30FPS Ultra-small

2010-02-21T20:50:00.002+02:00

Нещодавно із Гонконгу прислали нам нову суперпортативну цифрову відеокамеру Turnigy TRUE 30FPS Ultra-small Digital Camera, яку одразу ж було змонтовано на літак :) Таким чином з'явилося на світ оце відео: перший зимовий політ і перший політ із новою камерою.

Мета виправдовує?

2009-01-03T20:14:00.000+02:00

Сьогодні мені в блог запостили 2 коментарі. Коментарі, в яких автор рекламував свій блог націоналістичного (чи щось таке) спрямування.
Я вважаю себе значною мірою патріотом, я люблю Україну і розумію, що зараз всі ми переживаємо важкі часи... Але я ненавиджу СПАМ! А ще більше я ненавиджу лайноспам типу "читайте мене".
Я завжди пе5ревіряю хто пише мені коменти і цікавий блог увагою не омину, але спам - це спам.

wtf

2008-08-16T11:18:00.000+03:00

Раніше, світ був більшим… Чи то так мені тоді здавалося, чи то життя зарас і справді перейшло на наступну швидкість із появою нових технологій. Хтозна.
Але в дитинстві 50-кілометрова подорож займала мало не цілий день, а зараз – всього лише годину-півтори. Правда тоді і часу чомусь завжди було вдосталь – зараз же його постійно не вистачає, незважаючи на цілу купу різних хитрих пристроїв для спрощення життя. Комп’ютери, мобільники: вони, начебто, і роблять життя простішим, але натомість вимагають все більше уваги до себе і ми навіть не помічаємо як починаємо витрачати все більше часу на догляд за ними, не встигаючи жити для себе. А потім дивуємося чому це кар’єра, розваги, навіть відпочинок, проносять тільки тимчасове задоволення. Знаєте, дуже часто у людей практично не зберігається спогадів із дитинства, і разом з цими спогадами ми втрачаємо дещо більш важливе: вміння жити кожною секундою, вміння сумувати і радіти щиро, вміння бути собою.
У погоні за примарним щастям ми огороджуємо своє життя глухою стіною правил та умовностей і за цією стіною назавжди зникає оте справжнє ЩАСТЯ, з яким народжується кожна дитина.
Ми міняємо сонячне світло і загадкові зорі на такі зрозумілі феєрверки та сітілайти, траву і річку – на джакузі і шкіряні салони авто, а справжню любов і дружбу – на пристрасть і ділове партнерство.

Універ - храм науки

2008-07-17T19:07:00.001+03:00

А "нульовий" корпус - саме серце храму, практично вівтар.
Тому навіть поводитися у корпусі треба відповідно.

У багатьох релігіях жінки (або чоловіки) при вході в храм повинні накривати голову. При вході в храм науки ВСІ повинні одягати ідентифікатори.
На третьому поверсі знаходиться ректорат. Тому, йдучи по першому або другому поверсі, слід шанобливо підіймати очі до стелі. Ідучи по четвертому або п"ятому - опускати погляд. А проходячи коридором третього поверху - прикривати очі рукою, ніби ховаючись від ясного світла начальства.
Говорити в "нульовому" слід тільки пошепки і тільки хороше.

День констнародження

2008-06-28T06:49:00.003+03:00

У мене сьогодні день народження. І попри те, що сьогодні державне свято, я мушу йти на роботу, в приймальну комісію.
Дякую, Федір Васильович!

Педагогічна майстерність +1

2008-06-23T19:03:00.000+03:00

Забрав нарешті сьогодні цінний артефакт: свідоцтво про закінчення курсів з підвищення педагогічної майстерності.
Престиж-клас "Майстерний педагог" :)

П'ятниця, 13

2008-06-13T06:32:00.000+03:00

Сьогодні п'ятниця, тринадцяте :)
Сьогодні останній день захисту дипломів і сьогодні ж випускний у ще п'ятого поки-що курсу.
А ще, сьогодні можливо буде дощ :)

Мінімальний кандидат

2008-06-11T21:34:00.000+03:00

Екзамен з філософії здав. Хоч і на "3".
Але тепер я - мінімальний кандидат! Залишається вирішити нащо воно мені треба...

Військова епопея

2008-05-29T09:28:00.000+03:00

Вже рік я не можу забрати свій військовий квиток у воєнкоматі.
От вчора знову їздив до Тисмениці і намагався. Але, як завжди, просять "прийти завтра". Сьогодні знов доведеться їхати :(
Якщо людина "косить" від армії то це ще нормально, але коли воєнкомат "косить" від людей - це вже збочення.
І взагалі, цей воєнкомати якийсь підозрілий, і адреса у нього липова - Липова, 7

Залізна людина (Iron Man)

2008-05-03T14:58:00.000+03:00

Кіно...
Знаєте, останнім часом Голівуд занадто захопився екранізаціями старих-добрих коміксів, які американські діти читали ще 50 років тому :)
Не мені судити чому так сталося: чи то довіра народу до "бравих американських солдат" трохи спала після різного роду прикрих інцидентів, чи то просто перевелися в Голівуді актори типу Шварценеггера и Сталонне (обидва, до-речі, не корінні американці), чи просто рівень комп"ютерних технологій дозволяє... Але зараз не про це :)
Особисто я помітив, що рівень кіно росте. Вже нема тих тупих пафосних сцен (ну так, чекаємо Індіану Джонса), нема награного героїзмі, навіть з"явився гумор (поки-що тупенький, але ж є). Тому й історія про Тоні Старка здалася мені приємною для перегляду.
Тоні поводиться саме так, як на його місці робив би кожен пристойний мільярдер - дорогі машини, напхана найновітнішими технологіями хата на узбережжі океану, нічні гулянки в казино і кожного разу інша модель у ліжку. Це правдоподібно, та й початок фільму вирішили не затягувати довгими сценами з дитинства героя, такими милими і такими непотрібними.
З перших секунд стає ясно, що почався екшн! Короткий екскурс в історію, ніби між іншим, розповідає нам про Тоні у кількох словах і цього досить щоб віддати належне автентичності герою коміксів. А далі - let's roll!
Не буду розкривати сюжетні повороти (хоч і так ясно що добрі хлопці переможуть поганих), але не можу не прокоментувати останню сцену. Бо ж дуже вже сподобалася фраза "Я не герой, я - Залізна Людина".
Вперше, мабуть, рятівник людства відкрив свою персону при журналістах. І не через якісь внутрішні переживання - просто Тоні звик бути завжди в центрі уваги, а бути просто Тоні Старком (генієм, Леонардо да Вінчі ХХІ століття, мільярдером и плей-бооєм) для могутньої Залізної Людини надто нудно :)

Поїздка в Надвірну

2008-04-29T08:58:00.001+03:00

Недавно їздили кататися в Надвірну. 75 десь кілометрів в обидва боки, плюс ще по-місту і здому-додому.

Трек схематично на картинці вверху - більший трек (менший то з минулої поїздки в Козакову долину).

Сама поїздка пройшла без ексцесів - обійшлись навіть без пробитих коліс.

Спочатку їхали через Богородчани. Горби перед самою Надвірною добряче напрягли, але краєвиди того варті.

Шкода що бінокль не взяли. Наступного разу треба буде виправити цю помилку.

Назад вибрали пряму дорогу ы скотилися за півтори години аж до Франика

Одним словом, фотки в альбомi

MLU (Multi-Level-University)

2008-04-14T18:44:00.000+03:00

~~Світало...~~
Коли робочий день дійшов свого апогею, а біганина похмурими коридорами "нульового корпусу" остаточно нас доконала (як, вами ніколи не грали у футбол? заздрю...) ми вирішили піти додому. І саме дорогою додому, навіяна свюдисущою бюрократією народилася ця думка.
Скажіть відверто: невже вам не набридло коли вас весь час відправляють від кабінету до кабінету, бо навіть найлажовіший папірчик має бути підписаний десятком людей, у кожного з яких свої проблеми чи, зрештою, обід? Не розумієте нащо воно все?
Особисто я пропоную спростити схему роботи всіх закладів і наводжу приклад для універу. Хоча насправді приклад досить "сирий", але суть, думаю, зрозуміла. Отож:
1. Ректор ОСОБИСТО наймає 5 проректорів, кожен з яких очолює свій відділ із 5 факультетів, тобто приймає на роботу 5 деканів. Вимоги до претендентів встановлюються чітко (доктор наук, професор, академік і т.д.), але конкретних осіб із числа претендентів обирає саме безпосередній начальник (ректор - проректорів, вони - деканів). Так само декани приймають на роботу завідувачів кафедрами, а ті в свою чергу - викладачів. Головне щоб у кожного начальника було рівно 5 БЕЗПОСЕРЕДНІХ підлеглих (або більше для великих ВУЗів). Фішка в тому, що кожен підлеглий має справу тільки з безпосереднім шефом: звітує йому про виконані завдання, отримує у нього зарплатню, вирішує проблемні питання, тощо. Щоб прийняти на роботу викладача необхідно і достатньо згоди завкафедрою, а для найму на посаду декана - виключно згоди одного проректора (того, в чий департамент ви хочете піт працювати). Таким чином керівники високого рівня не тратять час і сили на вирішення проблем дрібних підлеглих, яких дуже багато, а просто дають вказівки і фіннсування 5м своїм "заступникам".
Тепер про число "5". Згідно задумкице число ідеально підходить для планування нормального робочого графіка: 5 днів тижня начальник витрачає на роботу з 5ма підлеглими (1 день на кожного), а шостий день - на вирішення питань з своїм шефом. Тобто кожен працівник точно знає в який саме день він може безперешкодно поспілкуватися з шефом, не переживає що в той день начальник буде зайнятий, біля його кабінету буде черга чи щось таке (якщо підлеглих більше 5, то їм призначають 1 день на кількох, але наперед визначену годину). Сьомий день вихідний :)
Тільки у ректора вільним є ще додатковий день для того щоб він міг займатися глобальними проблемами (нарада в міністерстві освіти, наприклад).
Аналогічно спланований і навчальний процес: лекції читаються 1-2 години в день, а далі - тільки самостійна робота і консультації. Знов-таки кожен викладач призначає консультації на певний і займається роботою за чітким графіком. Кожен студент знає коли викладач чекає на консультацію саме його.
Відповідальність за свою роботу кожен несе тільки перед безпосереднім начальником, який і контролює роботу своїх БЕЗПОСЕРЕДНІХ підлеглих.
Такий підхід правильний, бо ректор не може знати в обличчя всіх викладачів і всіх студентів, а от завкафедрою знає свій колектив і розподілятиме обов"язки значно краще. Це дозволить зробити працю максимально ефективною, а пусту біганину звсти практично до нуля :)

Влада імені

2008-04-11T19:54:00.000+03:00

Ім"я дається людині від народження...
В наш час на полицях книжкових магазинів часто можна побачити різноманітну літературу на тему таємниці імені, значення імені і його впливу на характер людини. Батьки намагаються підібрати дитині оригінальне ім"я , або таке, яке повинне на їх думку сформувати її характер певним чином. Чи має ім"я людини вплив на неї: на характер, на долю?..
В багатьох древніх культурах вважалося що ім"я людини сає над нею величезну владу. Тому люди приховували своє ім"я як сокровенну таємницю, дізнатися яку міг тільки найближчий друг. Усі істоти і навіть речі мали свої імена, які теж давали чаклунам владу над матеріальним світом.
Зараз ми вже не такі "забобонні", хоча навіть в сучасному пронизаному наукою світі таємниця імені до кінця не розкрита. І поки психологи будують наукові теорії, багато хто вміло користується знаннями, далекими від містики.
Дивно, але факт: якщо до людини звертатися на ім"я, коли просиш її про щось, то шанси отримати бажане вищі, аніж коли уникати використання імені (тут варто зазначити що має значення і те, як людина звикла щоб її називали). У колективах де панує надмір офіціозу і працівники звертаютья одне до одного на Ім"я-по-батькові чи за прізвищем, відносини між людьми завжди трохи холодніші, ніж в колективах, де звикли називати один одного на ім"я. Можливо, грає роль і кількість персоналу, але-але...
Далі...

Пішов з ЖЖиття

2008-04-07T10:54:00.000+03:00

Остаточно забив болт на ЖЖ і всі його замутки. Не знаю чого, але якось стало ніби легше. Хоча може то просто самонавіювання...

Космач 2008

2008-04-04T19:53:00.001+03:00

Програма фестивалю:
· Міжнародний Симпозіум з гончарства;
· Наукова конференція, присвячена 150-річчю розвитку туризму в Космачі;
· Презентація виставки-ярмарку традиційної народної культури Гуцульщини, а також майстрів декоративно-прикладного мистецтва, з усієї України;Традиційна гуцульська та українська кухня;
· Сходження на гору Лисина, де знаходяться жертовники, священні камені та сонячний годинник;
· Четвертий Всесвітній з’їзд писанкарів в якому братимуть участь писанкарі з України, Франції, Великобританії, Німеччини, Польщі, Росії, США, Канади, Бразилії, Венесуели, Словаччини, Румунії, Австралії, Австрії, Італії та інших держав;
· Майстер-класи з писанкарства;
· Міжнародна конференція ”Писанка єднає українців”;
· Виступи автентичних гуртів, музик та танцювальних колективів з України та зарубіжних держав;
· Виступи українських та закордонних world music та фолк-рок команд;
· Молодіжна дискотека;
· Змагання на повітряних кулях;

ОБГОВОРЕННЯ
вКонтакт-група

Козацька долина

2008-04-02T14:39:00.001+03:00

Детальніше

KOSS The PLUG

2008-03-29T20:49:00.003+02:00

Отаку цяцьку вибрав я собі у ролі навушників для КПК. Музика непогано виглядає (себто звучить) у них :)
Детальніші враження написав отут

Deus Ex Machina

2008-03-14T19:35:00.000+02:00

Не сотвори собі ідола, і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що
на землі долу, і що у воді нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм.
ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ

Коли люди досягли таких пізнань в кібернетиці, що спромоглися створити справді мислячий комп"ютер,
то першим питанням, яке йому поставили було:
- Чи існує Бог?
І суперкомп"ютер задумався. А через кілька годин видав відповідь:
- Занадто мало обчислювальних потужностей для обробки всіх даних.
- Що робити? - спитали люди.
- Під"єднайте до мене всі сервери і мейнфрейми, - відповів суперкомп"ютер.
Коли люди зробили це, то знову задали те саме питання і знову думав комп"ютер довго і знову виявилося,
що потужності всеодно замало.
- Підключіть до мене всі персональні комп"ютери і ноутбуки, - попросила машина
Але і цей крок не допоміг. Тоді люди під"єднали до свого творіння взагалі всю обчислювальну техніку:
мобільні телефони, супутники, - все, що могло працювати в мережі і тоді знову задали питання.
- Чи існує Бог?
- Тепер існує! - відповів суперкомп"ютер

Дуже часто письменники-фантасти лякають нас картинами загарбання в далекому чи ні майбутньому людства машинами.
Ми так захопилися створенням все нових і нових складних машин і розробкою все нового програмного забезпечення для них, що навіть не помітили як це вже сталося... Звісно, ніяких "Матриць" із віртуальною реальністю, ніяких роботів-термінаторів і масового геноциду не було. Все набагато простіше - комп"ютери перемогли нас у безкровній війні, полонили наш розум і душі. Людство вже не може жити без машин: без велетенських заводів і таких зручних мобільників, без всіми недолюблюваної "Вінди" і безплатного Linux, без ноутбуків та інтернету. Ми залежимо від того, що самі створили, і без машин наша цивілізація вже просто не мислима. Ми з вами - раби технології.
І, зверніть увагу, для того, щоб стати нашими господарями, машинам зовсім не знадобився штучний інтелект чи бодай крихта розуму.

2008-03-12T14:47:00.001+02:00

Ми часто говоримо що люди перетворюються в кіборгів з усіми цими компами і не помічаємо як з усією цією косметикою перетворилися на клоунів ;)

САФО

2008-03-12T14:19:00.002+02:00

Ходили вчора на цей чудо-витвір студії "Ялта-Фільм" :)
Враження прямо скажу неоднозначні. З одного боку фільм особисто мені сподобався, сподобався задумкою, ідеєю і осмисленістю. Це вам не тупе мочилово з Гошею Куценком в головній ролі і не притягнуте за вуха "філософствування". Попри те, що сюжет доволі нереалістичний, але характери персонажів зачіпають за живе... І, якщо задуматися, кожен, певно, знайде у картині щось своє.
Особливо хочу відзначити вміння наших кінематографістів зробити справді гідне кіно на 3-4х акторах, десятку епізодичних персонажів і купці статистів. І економія виходить і атмосферність.

З іншого боку хочу відзначити дуже невдалу рекламну кампанію. Вірніше, кампанія якраз вдала економічно, бо варто проскочити натяку на еротику, та ще й на великому люм"єрівському екрані - і потік глядачів уже рине до кас :)
Але вся біда в тому, що такі фільми не варто показувати в звичайних кінотеатрах - їх місце на фестивалях, де знайдуться люди, здатні оцінити і зрозуміти кіно. А в даному випадку автори отримують гроші, а не вдячного глядача (втім, кому що важливіше)...
Тому позиціонування фільму як еротичного принесло дуже мало користі в плані задоволення глядачів, бо і купи відвертих сцен хтось не дочекався та й іншим враження від перегляду зіпсув :(

Одним словом, якщо ви дійсно хочете оцінити "САФО" і віддячити авторам копійкою - то краще дочекайтеся появи картини на DVD, не ходіть до кінотеатру

ASUS MyPal A686 - Перші враження

2008-03-10T16:26:00.002+02:00

Як я же казав, збулася мрія ідіота і у мене в руках КПК АСУС А686, представник цілої серії подібних зовні і по будові пристроїв, що позиціонуються виробником насамперед як автомобільна GPS-система.
Саме тому в комплектацію входить автомобільна зарядка і кріплення, саме цим зумовлена прямокутна форма, антиблік на склі і дефолтна пейзажна орієнтація екрану.

Девайс, що дістався мені, був уже обновлений до ОС WM6 Classic, ому прошивати мені його не довелося :( поки-що ;)
З метою чистоти експерименту спочатку хотів покористуватися ним без всяких сторонніх програм, але протриматися зміг тільки один день. Надто вже спокусливо було спробувати що таке мобільна вінда, та ще й диск із непогпним софтом від Spb в комплекті просто спати не давав. За той день КПК не заглючив і не завис жодного разу, після установки софта так само поводився досить стабільно, чим одразу присоромив всякі нокії.
4Гб карточку формату SDHC вінда підняла на-ура і вже вчора я спромігся настроїти GPS і зв"язок з телефоном через "голубий зуб". Причому вийти в інтернет через Моторолу вінда навідріз відмовлялася, тому довелося відразу ж лазити їй в реєстр, а от працювати у якості безпровідної гарнітури КПК погодився зразу.
Сьогодні півдня промахався, намагаючись настроїти доступ в інет через USB-з"єднання з компом, хоча насправді треба було просто вирубити трохи параноїдальний IMON НОДа.
Що можна зробити через BlueTooth з компом поки-що залишаєтьзя загадкою (бо адаптер залишився на роботі), але дуже скоро руки дістануться і до нього.

Єдиним мінусом, як на мене, залишається відсутність WiFi, але це можна буде владнати потім шляхом покупки відповідного девайсика - благо SDIO ніхто не відміняв :)

Rock Solid - Hearth Touching...

2008-03-09T16:58:00.002+02:00

Отакого красеня притарив собі.
обзор КПК Asus MyPal A626
Поки-що скажу лише що "глючна" вінда, хай навіть мобліьна, виявилася стабільнішою за posix-сумісну Symbian

Віра. Релігія. Церква

2008-03-04T19:13:00.002+02:00

Віра дається людині від народження... Віра в майбутнє, віра в себе, віра в щось вище за людський розум...
Без віри немає людини, саме вона рухає нашими вчинками, не дає просто так померти.

Релігія з"являється на сцені життя тоді, коли людині вже не досить просто віритиу щось, коли ви хочете гарантій і не знаєте хто може їх дати. На місце абстрактої віри в майбутнє і в себе приходить віра у конкретну ідею чи божество. Релігія грунтується на вірі, оскільки це зручно коли не треба нічого пояснювати.
Таємничі ритуали заміняють спроби вирішувати самостійно і людині вже не потрібна віра в себе - тільки в релігію, де Бог завжди знає краще і все вирішують за тебе.

Церква просто використовує релігію в своїх цілях. Щоб жити за рахунок людей, щоб контролювати людей, щоб використовувати їхню віру. Церква береться трактувати релігійні догми, вказувати що правильно і у що вірити. Свободу, яку дає людині віра, церква забирає у неї.
Що вона дає взамін вирішувати вам...

Профспілкове

2008-02-29T20:23:00.000+02:00

Цікаво чи існує профспілка народних депутатів?
А профспілка міністрів чи президентів?

Хто винен?

2008-02-29T20:21:00.003+02:00

Чи люди винні що вони такі?

Windows for Банкоматs

2008-02-29T20:21:00.000+02:00

Про то, що на вітчизняних банкоматах стоїть вінда багато хто знає. Але мало кому доводилося бачити це на власні очі...

Мікрософту гріх жалітися на піратство: в банкоматі ОС певно що ліцензійна.
До речі, крім Windows там встановлено ще й деякий інший софт

Чи ліцензійний FAR Manager якось не розібрав (прогнав мене дядько з служби обслуговування банкоматів, прийшов зі змотаною гумовою USB-клавою в кишені, сказав що несмішно і прогнав) :(
Певно що безплатна для xUSSR версія ;)
Але тепер постає питання чи нема там приниканих іграшок... Всюдисуща улюблениця секретарок "Косынка" 100% що стоїть, але може ня яких-небудь банкоматах можна і в LineAge нахаляву порубатись?

2008-02-25T21:01:00.000+02:00

Хочу на безлюдний острів, де би не було нікого. Не було мобільників і компа, не було надоїдливих людей: ні співробітників, ні студентів, ні друзів - взагалі нікого... Щоб мене ніхто там не чіпав, не парив мозги всякими дурницями. Де би я міг бути нічого нікому не винен і не зобов"язаний робити щось, чого мені не хочеться.
Щоб там просто була вода і сонце і самотність. Без всяких обов"язків і оман цивілізації

"Львів відкритий для світу" (Ратуша)

2008-02-24T17:42:00.003+02:00

Цікаву візуальну інформацію можна отримати про українську столицю Галицького краю й королівське місто: привабливі історичні пам’ятки Львова рекламує фотосесія оголеної моделі, яка відверто позує на вежі Ратуші літнім ранком 2007 року.

У цьому можна пересвідчитися на http://www.feeds.com.ua/Electric (Ратуша). пише (ц) zik.com.ua

А поки когось цікавить чи це продумана пеар-акція і звідки родом фотограф та відважна модель... Я прошу не забувати, що у Франківську так само є Ратуша. А ще купа висотних будівель, з яких відкривається так само непоганий краєвид...
ЗІ
Мало не забув.
Якщо не можете знайти фотосет самостійно, то скачати його можна тут або тут

С.П.А.М.

2008-02-21T22:19:00.000+02:00

Як ви відноситеся до людей, що роздають рекламки у переходах, на вулицях, у входах до супермаркетів?
Більшість їх розуміє і співчуває : бідним студентам так потрібні гроші....
Дехто ігнорує.
Хтось радо бере рекламки, навіть по кілька штук - для друзів чи знайомих...

Але чи думали ви про те, що всі оці діти - просто звичайнісінькі спамери?
Не полінуйтесь, натисніть

Чому спам на "мило" викликає злість і матюки, а спам в реалі часто навіть не дратує?

Google fir Idiots

2008-02-15T09:49:00.000+02:00

Google for Idiots

... Зайчеґ

2008-02-14T08:53:00.001+02:00

Педагогічна майстерність чи лицемірство?

2008-02-07T18:23:00.000+02:00

Комп"ютери так сильно увійшли в наше життя, що за всіми цими аськами і мобілками часто забуваєш про те, що спілкуєшся не з машиною, а з живими людьми.
Був сьогодні на семінарі нашого "Пентру педагогічної майстерності". Звісно, людям треба відпрацьовувати гроші, які їм платять. Але невже так приємно займатися самообманом? Нам розказували про критерії оцінювання, про те, як правильно поставити оцінку студентові, щоб у нього не було сумнівів і заперечень стосовно її об"єктивності. Малювали схемки, розказували про критерії, пропонували наукові підходи... Забуваємо що ми люди, панове.
Нам казали, що не варто зациклюватися на критеріях і виробляти індивідуальний підхід до людей. Саме так, давати складніші завдання "сильнішим" групам і більш прості іншим - щоб, як нам пояснили, давати студентам "рости над собою" і прагнути до більшого. Забули тільки, що тоді втратимо якраз ту саму об"єктивність, бо за те саме завдання розумніший отримає "добре", а менш розумний "відмінно". І хтось "ростиме" за рахунок завищення оцінок, а комусь доведеться платити за кращі знання меншими оцінками. Отака буде справедливість.
Як не дивно, але ніхто не заперечував. Бо ж всім відомо, що такий віріант всіх влаштовує: нам не потрібні знання студентів - майбутніх спеціалістів, які будуватимуть нашу державу - нам потрібніпросто мінімальні відхилення від середнього балу: кілька відмінних оцінок, кілька трійок а решта "добре". І не має значення хто як вчиться - всеодно на роботу потраплять потрібні люди.

Революційний винахід, який переверне Ваші уявлення про світ!

2008-02-06T22:33:00.000+02:00

Скажіть, ви качали порно з інтернету?
Звісно, кожен, у кого є інтернет, рано чи пізно качає звідти бодай одненький порнофільм ;)

А пам"ятаєте, як було недобре коли Ви дивилися високоякісний щойноскачаний DVD-Rip якогось німецького ххх-фільму і шкодували що вивчали в школі англійську?
Бо абсолютно не розуміли що говорять актори :(
Вірите ви чи ні, але 87% людей у світі не можуть повністю насолодитися переглядом порно, оскільки не розуміють тонких поворотів сюжету, а прокатники навіть не думали дублювати таке кіно їх рідною мовою!
Тепер вихід є!!!

Пропонуємо Вам унікальний винахід: *фанфари* субтитри для порнофільму!
Качайте, доки не пізно!!
Ну і сам тестовий кліп із субтитрами
Качаємо звідси! (Дзеркало!)

Забудьте про незрозумілі моменти порнографії! Тепер Ви побачите все на рідній мові!

(Субтитри в архіві російською, але скоро вийде українська і білоруська версія. Зараз Ви можете скачати демонстраційну версію (скорочений варіант) - шукайте повні субтитри на ліцензійному DVD!)
Надалі ми плануємо синхронну озвучку порнофільмів всіми мовами світу і наразі проводимо кастинг серед акторів. Залишайтеся з нами!

Заїбало!

2008-02-06T18:49:00.000+02:00

Правда класно?
Універ башляє купу бабок всяким уїбанам з прикарпатського аби вони приходили і вчили нас педагогічній, блядь, майстерності.
А ми мусимо ходити на їхні дебільні семінари і вбивати там час, бо всеодно нікому ці сучі семінари не потрібні, бо всім прекрасно відомо, що студентам до пизди навчання і їх треба просто диплома.
Того вони елементарно башляють за оцінки і купують диплом, просто в розстрочку. А як не поставиш їм що вони хочуть, то починаються екскурсії родичів-знайомих і починают на тебе тиснути "згори" і дзвонити всякі дядьки і їбати тобі мозги що ти хуй, а моє соничко нев"їбенно умне. Нахуя тут якась педагогічна майстерність? Щоб не послати нахуй долбойобів? Чи, блять, щоб брати хабарі і мило посміхатися?
І кожного дня виходить купа дебільних наказів: заборонити то, заставити зробити інакше, піти туда, зробити ще таку нікому не потрібну хуйню. І, блять, завжди знайдеться людина, яка не полінується прийти навіть на Великдень і все провірити-перепровірити, аби потім зайобувати тебе, і твого шефа, і т.д. до самого верху. А сама вона тільки то і робить, що гребе бабки і пиздить про боротьбу з корупціями і високі ідеали. І про болонський процес і про то, як правильно притворятися що все нормально і всім не до пизди весь цей універ. А коли ти дійсно хочеш щось зробити, то треба написати купу папірчиків і підписати їх у купи долбойобів, які весь час сидять в своїх кабінетах, п"ють каву і їм впадло підняти сраку з крісла. І того вони посилають тебе від одного кабінету до другого, аби ти ходив як ідіот і пипрошував у них підписи і печатки. Бо вони, сука, нев"їбенно козирні персони, від них так дохуя залежить.
І ти мусиш сидіти і мовчати, бо всіх навколо це влаштовує, а на твоє місце постійно найдеться парочка людей, яким і так буде добре. Не влаштовує - заяву на стіл і пиздуй собі. Незамінних нема.
І нахуя щось робити? Треба просто робити вигляд: писати лажові конспекти, передерті з допотопних книжок 60х років; складати тести - бо це ж так модно, і їх дуже просто перевірити, і набагато простіше продати відповіді; перестати бути людиною, якою її так хочуть бачити, і стати таким, якими люди є насправді. А потім по трупах видертися наверх, до м"якішого стільчика, і так само посилати всіх нахуй, як посилали колись тебе. І вже ти будеш посилати інших на уїбанські семінари, брати на лапу у великих кількостях і не давати щось змінити. Бо ж м"яке кріселко так добре гріє сраку.

"Контекстна" реклама?

2008-02-06T11:48:00.000+02:00

Ви, певно, чули про таку фічку як ґуґль адсенс (Google Adsense). Хто не чув, то читайте вікіпедію, але в двох словах - це контекстна реклама, тобто така, що сама автоматично підбирається під тематику сайту, де вона розміщена. Просто чудо і рай для рекламодавця. Та і вебмайстрам приємно: вставив код - а далі воно все само-собою зробиться. :)

Поставив і я собі таку на блог. От тільки не знаю: чи то ґуґль тупить, чи якесь почуття гумору у його девелоперів своєрідне, чи, може, уловив він якісь мої потаємні мрії (прямо містика)...
Чогось рекламні блоки всі як один пропонують зареєструвати собі оффшорну компанію, переважно в Панамі :)
Я звісно, великий фан Павла Лазаренка і взагалі оффшор - це так готично ;)
Але можна хоч би рекламу похоронних агенств чи приватних психіатричних клінік прикрутити - теж готично і по-темі. Модери ґуґля, якщо ви це прочитаєте - майте на увазі :)

Депресняк

2008-02-06T11:17:00.001+02:00

Нечасто таке буває.
Але цього разу мене таки дістало, причому серйозно і надовго. І найгірше в цьому те, що нічого конкретного... Просто в якийсь момент сума негативу виявилася занадто більшою, аніж позитиву і зворотній зв"язок не спромігся цього скомпенсувати :(

Десь так. А далі - рекурсивно потягнулося одне за одним і в результаті оце.

2008-01-30T20:16:00.000+02:00

Кожен з нас господар своєї долі і свого життя. Не в тому сенсі, що може cуттєво на щось вплинути, а просто тому, що сам повинен вирішувати в який бік звернути, коли такий шанс йому дають.
Не факт, що потім ти не шкодуватимеш про вибір. Навіть, скоріше за все, саме так і буде, але, повір, якби ти обрав тоді інший шлях, то і тоді шкодував би. Так завжди буває, адже так хочеться помахати руками після бійки.

Золоті правила Ктулху - Івано-Франківськ

2008-01-29T20:39:00.000+02:00

5 принципів Ктулху - Івано-Франківськ:

1. Принцип рівноправності:
Ктулху зохаваит фсех!

2. Принцип "3 золоті правила":
ні алкоголю!
ні курінню!
так Ктулху!

3. Принцип "Команда" :
завжди став себе на місце Ктулху!
думай насамперед про його апетит!

4. Бренд:
будь уважний - Ктулху бачить тебе!
будь впевнений - Ктулху зохаваид фсех!
веди блог - хай про Ктулху дізнаються всі!

5. Ктулху:
ціни Ктулху, як самого себе!
не забувай - він дав тобі шанс!
хоч ти ніколи не станеш Ктулху, проте ти колись також станеш його обідом!

Навіяно оцим

Akceptor. Загибель проклятого.

2008-01-29T10:33:00.000+02:00

Мільярди років тривала війна між Праймами. Але одного разу вона раптово закінчилась, зануривши світ у хаос. Сектор і решта Перших знову пішли у небуття, але цього разу назавжди. Смерть має лише одну позитивну рису - з того світу важко повернутись. Стара бабця з косою в руках одинаково міцно стискає у своїх обіймах і простих смертних і майже всемогутніх напівбогів...
* * *
Світ недосконалий... Це я зрозумів ще давно. Трохи пізніше зрозумів чому саме. Протягом тисячоліть люди ( як homo sapiens, так і представники інших розумних рас ) намагалися розгадати загадку буття. Час і простір різні розуми сприймали по-різному, але жоден з них так і не спромігся знайти відповідь на запитання про те, де і як виник Всесвіт, де і як він загине. Людина не змогла осягнути розміри безмежності і, навіть тримаючи в своїх руках зорі, продовжувала міряти Вічність секундами. Можливо, тому людство так і загинуло, не наважившись зазирнути у вічі богам...
Інша річ я. Востаннє я народився в двадцятих роках старого-доброго двадцятого століття. Якщо чесно, я давно вже втратив рахунок своїм рокам і своїм життям. Я пережив Всесвіт. Я бачив його народження і загибель. Як і ви, я колись вірив і прагнув досягти вершин, але я зрозумів безрузультатність таких спроб вже давно.
Коли люди вбивали одне одного заради наживи - я мовчав, коли гостроносі ракети понесли прокляття розуму у незвідані зоряні далі - я був там, коли інтелект змагався з природою - я жив для свого задоволення, а коли Прайми кидали блискавками - мені було на все начхати.
Світ не безмежний і, аж ніяк, не вічний. Він мав свій початок і свій кінець. Кожного разу після короткої миті неіснування він народжувався знову і знову проходив свій шлях до неминучої загибелі. І кожного разу смерть Всесвіту настає від рук людей, що уявили себе богами...

Вже вкотре Всесвіт помирав. Агонія мільярдів зірок, планети яких були заселені тисячами рас розумних істот... Одкровення... Апокаліпсис... Я бачив це сотні, тисячі раз і я втомився від цього видовища.
Вічність понуро опускалася в глибини понурого небуття, плекаючи потай надію знову воскреснути. Що було - те й буде... Матерія незнищенна... Вигадані людьми закони ставали останньою соломиною, за яку хапалися навіть невиправні скептики. Ніхто ж не хоче помирати.
Всюдисущий монстр на ім'я РОЗУМ знищив те, що творив далеко не він. Та шкодувати було вже надто пізно. Світи охопила суільна крижана пастка. Галактики тепер, як ніколи, нагадували крихітні піщинки у промерзлому до самісінького дна океані. Лише космічні вітри ганяли пустими магістралями галактичних доріг пожовклі листки колись величної історії Людства, похованого під непроникною алмазною кригою.
* * *
Все кануло в небуття...
На покинутій всіми нічній стороні планети, посеред мертвих тепер просторів того, що було колись тропічним лісом, на березі холодного океану, що дарував колись житя і мільярди років був домом для велетенської кількості своїх мешканців, панувала тиша. МЕРТВА ТИША...
Джо Вессон, Акцептор, втомлений безсмертям і пошуками невловимої ефемерної Істини, був там. Він щойно прокинувся від чергової "смерті" і зараз намагався згадати скільки разів таке вже траплялося. Адже колись Джо вже був тут...
Це був його улюблений ліс, тихий куточок, що дарував спокій і радував душу. Був. Минулий час...
* * *
Дарма я вірив у людей... У перемогу Добра... Зрештою, ДОБРО і ЗЛО виявились абстракцією, як і славетна ІСТИНА.
Мене звуть Джо Вессоном, бо таке ім'я дав мені хтось, кого я не знаю. Я останній хто залишився, хоча зараз це вже нічого не означає. Невже треба було бачити все це лише для того, щоб знати? Тепер я зрозумів, чому Древні покинули світ, зрікшись досконалості: вони теж не могли нічого змінити. Світ людей виявився занадто тендітним, щоб його можна було перебудувати, тож вони вирішили, що буде краще, якщо світ загине...
КРАЩЕ ДЛЯ КОГО?
Більшість світових релігій засуджують насилля і вбивства. А що з того? Агресію не зупинить навіть загроза покарання, адже кожен потай вірить у свою правоту. Всі сподіваються, що добрий Бог све простить. А Він не пробачив. Не захотів? Не зміг?
ТА Й ЧИ ТРЕБА БУЛО?

Світ лежав у руїнах. Від людської величі залишились лише іржаві уламки поточеного корозією металу, шматки бетону і пластику. І пам'ять... Поки живе вона - існуватиме і людство. А живе вона в мені - бо я Акцептор і таке моє покликання. Покликання, що давно вже стало прокляттям.
В глибинах океанів ховаються міста, тисячі міст. Кожне з них було маленькою перемогою, втіленням мрій людей, свідченням тріумфу розуму. Вони були викликом, стрімким польотом думки і велетенськими витворами мистецтва водночас. Тепер вони вже нікому не потрібні - Вічність впевнено забирає своє.
В підводних доках іржавіють субмарини і підводні крейсери. Гниють у пустоті космосу шикарні космічні лайнери і надсвітлові бойові фрегати. В аеропортах спочивають вічним сном надскладні безкрилі літаки і їх старші крилаті брати. Більше не бачити неба цим металевим птахам.
В секретних шахтах дрімають ядерні ракети і темпобомби - найстрахітливіша зброя у Всесвіті. Тепер вони вже нікому не потрібні, бо більше немає з ким воювати. Вперше за довгі роки у Всесвіті запанував мир... Мир смерті.
Життя не терпить хеппі-ендів. Тепер я знаю, чому Древні сховали Істину там, де її ніхто ніколи не зміг би знайти. Вони боялися втрати надії. Я ж знайшов заховане і чомусь не здивувався тим словам, що почулися з глибини віків: "ІСТИНИ НЕ ІСНУЄ".
Я - Акцептор. Моя місія полягає у тому, щоб забезпечувати мир у всьому Всесвіті і зберігати знання про тих, хто пішов. Щоб вони змогли повернутися до життя знову. За це мені подаровано безсмертя і абсолютна зброя, якою я не маю права скористатися.
Я втомився. Я більше не можу чекати. Я кину виклик Вічності і вимагатиму пояснень.
* * *
Холодне дуло безвідмовного "Кольта-45" повільно наближається до скроні. Меч, бластер, пістолет - вбиває не зброя, а той, хто тримає її в руках. Я цілу Вічність був голосом мертвих, яким вони говорили з неминучістю, але навіть Вічність не може тривати вічно...
Я заплющую очі, готуючись до найнеприємнішого. Так треба... Нехай тепер говорять мертві. А я помовчу...

...ПОСТРІЛ !!!

Доречна цитатка :)

2008-01-27T21:06:00.001+02:00

Звички...

2008-01-27T21:06:00.000+02:00

Велика сила звичайної звички...
От я, наприклад, вже якось автоматично лякаю котів, хоча насправді люблю тварин;
Часто на автоматі лізу в інет, хоча ніяких справ там не маю;
Традиційно говорю друзям всякі погані речі, втім, на те вони й друзі щоб зрозуміти;
Звично усміхаюся до людей, яких давно вже хочеться вбити;
Купую "нон-стоп", хоч і день надворі і виспався вночі...
От якби звички можна було використати з користю.

Зима, зима, зима?

2008-01-21T10:25:00.000+02:00

На вулиці вже другий день поспіль дощить, всюди повно болота, а в калюжах подекуди і втопитися можна. Від снігу залишились тільки спогади і бруднуваті купки подекуди; мороз навіть з Верховної Ради втік.

Яка країна, така й зима...

Любов VS Кохання

2008-01-20T21:01:00.000+02:00

Не знаю точно з чиєї подачі, але в нашій мові поняття "любов" і "кохання" стали практично тотожними. Хоча, напевно, це калька з російської - у них різниця відсутня. Насправді ж це абсолютно різні речі, просто ми не задумуємось про це коли говоримо.
Любити можна сестру, кохати - дружину. Любити можна випити, а от кохаються у харчах тільки найзапекліші гурмани...

Можна любити і кохати водночас. Таке буває рідко.
Можна любити, але не кохати. Це дружба.
Можна кохати, але не любити. І саме таке кохання переростає з часом у ненависть.
Любов на ненависть перетворити важче. Хоч і можливо.

2008-01-18T22:48:00.001+02:00

Я вже задовбався всім пояснювати, що я не такий, яким здаюся. Я не розумний і дуже поганий. І мене вже не можна виправити чи переконати. І не треба на мене покладати якісь надії чи щось таке. Але всі тільки і хочуть показувати як вони тебе люблять і як ти всім потрібний, і що можна бути добрим.
І весь час списують свої проїзди на когось, або на обставини. І розказують які люди хороші насправді, просто їм весьчас нещастить і обставини так складаються. Але кожен всеодно десь в глибині думає насамперед про себе, та не хоче цього визнати. Бо ж егоїзм це так погано, а ми всі такі хороші. І ти повинен бути хорошим і добрим, бо якщо не ми то хто... А все що я кажу - то насправді я так не думаю, а просто від депресії, або від непорозуміння. Або просто мені треба поспати і прочистити свої мозги.
От тільки мозги так просто не прочистиш, бо ж кожен любить поговорити про когось, але не про себе. А от слухати готовий тільки себе. І, попри всю свободу слова, сказати правду ти не маєш права - бо це когось може образити. Таки точно образить. Тому думку свою треба тримати тільки при собі.

Агов, Інтвейщики!

2008-01-18T10:09:00.000+02:00

Хочеться запитати своїх друзів-інтвейщиків, корифеїв від е-бізнесу, високої самооцінки і майстрів спілкування. Чого на ваших блогах не можна коментити під анонімусом? Боїтеся критики, чи просто приємно спілкуватися виключно в компанії таких як ви, партнерів?
Чи це, бува, не спроба якось підкреслити свою вищість?

ICTИНА НА ВІСТРІ КЛИНКА

2008-01-16T17:05:00.001+02:00

Я бачив сон: я був мечем,
Рубав я голови нікчем,
Вмивався кров"ю,як водою
І жив у мирі я з собою.

Я був мечем, я брав життя,
Я був шляхом у небуття.
Я був дзвінкий, мов пісня, меч,
Не пам"ятав від мене втеч...

Я бачив сон: я Кольтом був,
Та сон про меч я не забув.
Плював свинцем, лилася кров,-
Робив я з наречених вдов.

Я Кольтом був;ревів як грім,
Носив в собі патронів сім,
Я не карав - я просто жив
І тисячі людей я вбив!

Я бачив сон: я бомб уран,
Вогню кривавий ураган,
Я падав вниз, я час лічив,
Я милувать не вмів - лиш бив!

Смердючим ядерним грибом
За мирним виростав вікном,
Мов ясне сонечко сіяв
Та не давав життя, а брав.

Я бачив сон. У нім був Бог;
Не знав Всевишній той тривог,
Не плакав він і не радів -
На троні в небесах сидів.

А перед ним лежав весь світ
Була там кров, вогонь і лід,
І люди бачили лиш смерть,
Страшну криваву круговерть...

Я бачив сон... Я бачив меч,
І чув я як свистить картеч,
І вибух бачив увісні,
І сумно Бог всміхнувсь мені.

Життя по лезі йшло меча
Й непсло воно не калача -
Лиш зброї відблиск на броні
Як Бог всміхається мені...

Я бачив сон... Лилася кров,
Палали купи чорних дров,
Щоб в димі знищити чуму,
Що світ тягнула у пітьму!

Я плакав,плакав увісні;
Сміялась смерть в лице мені:
Для неї був я тільки меч,
Як тисячі моїх предтеч.

Здригнувся трон, підвівся Бог,-
І крові враз потік засох;
Він взяв меча, зламав навпіл
І кинув мертву сталь на стіл.

Він Кольта взяв, жбурнув в вогонь
І кулі висипав з долонь,
Він бомби взяв, приклав до ран -
Перетворивсь в свинець уран...

Та не воскрес з-під криги світ,
Прощальним був його привіт.
І зброї лезо на столі
Сказало тільки: "Вмри",-мені.

Так, доля наша нелегка,
Як кров на кінчику клинка.
Хтось скаже: "Істина в вині!"-
Відкрилась правда вся мені:

Ніколи не візьме рука
У бій руків"я без клинка
Із крові в кров, із смерті в смерть -
Буття кривава круговерть!

Я бачив сон.Там я був бог
( Не Зевс, не Одін, не Сварог)
Я був людиною з мечем
І смерті тінню за плечем.

Із жалем споглядав я світ,
Що плив в крові мільйони літ...
І крикнув ворон на плечі:
-Нікчемо,істина в мечі!

І зброя дзенькнула об стіл,
І піднялися грифи з тіл,
І ворон мертвий вниз упав -
Тепер лиш я всю правду знав!

Я бачив сон про пустоту.
Там канув Всесвіт у Лету,
Не було смерті там, ні Бога:
Скінчилася буття дорога.

І що робити я не знав;
Не плакав, не кричав - мовчав.
І Всесвіт мертвий сотні літ,
Останній слав німий привіт.

Лиш мертвий ворон на плечі
кричав,що ІСТИНА - В МЕЧІ...

special thanks to H.L.Oldie for
"The Way Of Sword"

?

2008-01-10T17:18:00.000+02:00

Чого в асьці аж 3 х-статуса, пов"язані зі сном?

Карма... Доля... Фатум...

2008-01-09T08:47:00.019+02:00

Карма... Доля... Фатум... Ненавиджу ці слова! На Провидіння дуже легко списати все, що завгодно.
Простіше за все приховати власну безсилість чи байдужість за красивими словами, пояснювати все якоюсь
вищою метою, волею богів...
У всьому покладатися на когось вищого, сподіваючись, що він вирішить всі твої проблеми за тебе,
молитися тоді, коли треба тільки діяти - ось найвиразніший прояв власної немічності. Перекладати власні проблеми
на плечі інших. Ось за що я ненавиджу смертних. Миритися з тим, що сталося і навіть не намагатися якось вплинути на хід
подій. Ось за що я зневажаю всіх нас...

Доля, якої немає

2008-01-09T08:47:00.018+02:00

Всесвіт занадто складний для того, аби щось могла не мати наслідків. Якщо наслідки ці не очевидні, то це зовсім
не означає, що вони відсутні. Іноді помилки проходять крізь час і простір, обминаючи будь-які перешкоди, щоб
наздогнати нас. Тоді привиди минулого знайдуть тебе у майбутньому, не залишаючи вибору.
Тоді вже не має значення те, скільки часу минуло - важливо лише скільки його залишилось.

Шедерфи

2008-01-09T08:47:00.017+02:00

1. Навіть плагіат стає мистецтвом коли до справи береться професіонал.
2. Деякі письменники були неписьменними.
3. Краще граната в руці, ніж "Конкорд" у небі.
4. "Tampax Vibro" - Поєднай приємне з корисним.
5. Не варто ходити до вітру проти вітру.

Повертаючись до теми кохання

2008-01-09T08:47:00.016+02:00

Дивно просто.
Чи може людина завдавати болю кохаючи? Мучити свою половинку просто тому що кохає. Чи ще чомусь?
Чи може людина бути настільки тупою щоб не розуміти: її дії спричиняють страждання?
Чи може людині бути байдуже в цьому контексті? Мабуть що ні, але все ж?
Чи може вона не розуміти що певні вчинки можуть зруйнувати любов?..

Не так.
Якщо уявити кохання у вигляді великої скелі, то може здатися що малесенькі негаразди - просто пил у порівнянні з всеохоплюючим почуттям. Та невже не ясно, що, віддовбуючи від скелі навіть пилинки, протягом років її можна стерти всю? Або просто те, що залишиться буде вже не скелею. А просто камінчиком.

Втім, з іншого боку.
Чи можуть якісь маленькі життєві негаразди зруйнувати справжнє почуття? А хай навіть великі проблеми. Хіба ж воно не мало б міцнішати?
Скільки часу можна гнівтися на того\ту, кого дійсно кохаєш?
Чи можна взагалі не простити?
Чи можна?

Нащо це все?

2008-01-09T08:47:00.015+02:00

Щось мене знов потягло на лірику...
Подумалося: нащо ми живемо, з якою метою люди з*явилися на світі як вид і кожен із них як індивідум?
Що не кажи, але по суті своїй життя - досить безглузда штука.

Один живе собі для себе і про його існування ніхто й не здогадується крім родичів і знайомих. І користі іншим від нього ноль. Аби не заважав.
Другий все життя творить прекрасну музику, проектує мости чи будинки. Робить відкриття, що покращать життя мільярдам. Він змінює наше уявлення про світ. Його ставлять у приклад дітям, його іменем називають вулиці...
Третій спалює храми і винищує цілі народи. Купається у крові і рветься до влади по трупах. Іноді - по трупах своїх рідних. Його бояться. Його ненавидять і проклинають.

Проте, в результаті всі вони закінчать однаково: вони помруть і смерть розставить всі крапки.
Когось пам*ятатимуть довго. Когось забудуть вже назавтра. Ще когось поховають, забивши в груди кіл...
Але для всіх трьох це вже не матиме жодного значення: вони будуть мертві. Їх уже не буде, залишиться тільки мертве тіло, яке нічим не відрізняється від трупа тварини.
То чи варто було прагнути до чогось?
Нащо це все?

Може я десь і повторюся, але

2008-01-09T08:47:00.014+02:00

В наш технологічно просунутий (ох і не подобається мені це слово) час людині часто здається що вона вхопила Бога за бороду. Ще б пак - майже в кожній хаті телевізор, телефон, інтернет... Мобільник недорогий вартує якісь копійки. Ціни на різного роду ІТ-послуги падають вeсь час. Просто технологічний рай.
І, піддавшись ейфорії від такого техно-щастя , ми ніби й не помічаємо що самі стали заручниками власних технологій.
Скільки часу особисто ви зможете прожити без всього цього?
Тільки не суб*єктивно (ми ж говоримо не про залежність психологічну), а реально.
Якщо на роботу доведеться ходити пішки, а не їздити маршруткрою чи тролейбусом.
Якщо вечеряти і снідати доведеться при світлі гасових ламп чи свічок.
Якщо найшвидшим і найдоступнішим засобом зв*язку стане не електронна, а звичайна пошта.
Якщо писати листи доведеться тільки на папері.
Якщо - якщо - якщо...

Чому ми не помічаємо, що технології все частіше стають нашим ворогом?
Комп*ютер все частіше може замінити собою людину.
Викиди транспорту і заводів вбивають планету.
Уряди держав тратять гроші на космічні програми замість того аби нагодувати голодних...
Зрештою, з появою мобільника людина просто втратила право на самотність.

Ангели

2008-01-09T08:47:00.013+02:00

Ангели безсмертні? Чи вони теж можуть померти?..
Цікаво, чи трапляються у ангелів спроби самогубства

Щось мені зле останнім часом

2008-01-09T08:47:00.012+02:00

Що краще: добрий злодій чи злий добродій...
(с) Станіслав Лем, "Кіберіада"

Власне, що там встелено добрими намірами всі ми чудово знаємо...
От подумалося: якщо добра людина із добрими намірами випадково спричиняє страждання, то чи вона справді добра?
А якщо невипадково? Але задля хорошої мети.
А якщо негідник рятує життя, але з корисливих міркувань, то чи він від цього стає кращим?
А якщо не з корисливих?
... далі буде ...

?

2008-01-09T08:47:00.011+02:00

Чи простив би Господь Диявола, якби той покаявся?

6 слів

2008-01-09T08:47:00.010+02:00

Сперечаєтеся з дурнем?
Він, можливо, теж...

Всі персонажі вигадані ;)

2008-01-09T08:47:00.009+02:00

Здравствуйте, разлюбезная

Екатерина Матвеевна !!!

(с) тов. Сухоффф

Це було вчора… Сонце плавно скочувалося заобрій (якщо можна назвати прекрасним словом «обрій» банальні обриси околиць нашого міста), важкі свинцеві хмари ртутними пір’їнами повзли сірим зимовим небом. Небом, яке так і не спромоглося цієї зими народити бодай кілька блідих сніжинок. Смеркало…

Похмурими вулицями рідного для багатьох і чужого для безлічі інших міста, змагаючись в прохолодності з колючим зимовим вітром, понуро простував самотній драммер… Його хода була легкою, мов перший сніг; його кроки мірно, мов удари барабанних паличок, відбивалися від брудного тротуару і, віддзеркалюючись від поодиноких калюж, розкидаючи купи опалого листя, пробираючись в найнепомітніші шпаринки стін, найглибші закутки людських душ, підіймалися до небес разом із завиванням бездомних собакі вихлопами маршруток. Вгору. До зірок, до Сонця. До Бога…

Люди… Вони снували туди-сюди; йшли, заклопотані своїми справами десь далеко звідти, але їх невидима присутність відчувалася. Бо, навіть йдучи пустими вечірніми провулками, ти мимоволі намагаєшся оминати їх. Людей. Навіть якщо їх немає поряд.

Просто щоб залишатися самотнім… Або хоча б залишатися собою.

* * *

Серед невидимого людському оку натовпу його погляд мимоволі натикався на когось. Хтось міг бути ким завгодно, або не бути ніким взагалі – для драммера то не важило нічого: головне щоб той хтось не являв собою частину безликого натовпу. Соціуму. Народу. Населення. Чи ще чогось… Людина завжди повинна залишатися окремою (так і хочеться сказати «бойовою») одиницею.

Цього разу хтось виявився тобою. Він не знав твого імені, не бачив кольору очей. Вінвзагалі заледве розрізнив твої обриси в напівтемряві номінально зимового (томущо січень) вечора. І пройшов мимо, навіть не привітавшись. А хто ж вітається з незнайомими увечері на околицях міста?.. І забув. Би. Напевно…

Якби випадкова думка непрокралась би в його сумбурну голову, не зазвучала, наче незрозумілий пересічному перехожому ритм. Неритмічний, нелогічний, немузичний.

Думка прокралася,прометнулася в голові, кинулась під колеса автобува і втекла в каналізацію знепомітними потічками брудної води – тої самої що кілька днів назад була отим недозимовим псевдоснігом… І зникла, залишивши лише туманний спогад. Про диво,якого так і не сталося.

І ти пішла собі далі, не звернувши уваги на нього. І він, відкинувши роздуми, ритмічним кроком попрямував кудись у темряву, ще не знаючи що завтра його весь день мучитиме одна-єдина ДУМКА. І одна-єдина так і не сказана фраза клекотітиме в голові… Фраза, яку він сказав би тобі, якби ти захотіла вислухати. Фраза, з якої все стало б зрозумілим, якби ти вміла читати думки. Фраза, яка так багато важить для нього і така беззмістовна для тебе…

I saw ya yesterday!

Дивна штука життя

2008-01-09T08:47:00.008+02:00

Іноді знаходиш те, чого не шукав і що здається зовсім непотрібним.
Або поки-що непотрібним.
А тоді, коли його треба дуже - його вже нема.
І навіть не можеш згадати, де його бачив.

Буває так, що не можеш без когось жити.
Буває, що терпіти когось не можеш.
А деколи буває що не можеш бути біля когось і без цього когось бути не можеш.
І не бути не можеш.

Деякі речі неможливо передати словами.
Деякими словами неможливо передати ніякої інформації.
А деякими - можна передати тільки інформацію.
Сухі факти.

Дивна штука життя...

Люди дивні створіння

2008-01-09T08:47:00.007+02:00

Люди дивні створіння: вони схильні завжди все ускладнювати, заплутувати...
Взяти хоч би різного роду вингадки типу етики, моралі, принципів.

Можна вести війни, прикриваючись словом "священна", вбивати в ім*я всепрощаючого бога і для нього ж спалювати на вогнищах єретиків.
Можна вигадати національну ідею і братські народи, а потім під приводом першої натравити одне на одного другі - в результаті влада і багатство опиняться в руках тих, кому начхати і на перше і на друге.

Можна боротися за незалежність і прагнути інтеграції в міжнародну спільноту.
Можна продати батьківщину і купити кохання.
Можна вірити в любов і займатися сексом.
Можна воювати за мир!!!

Можна називати собаку кращим другом людини і обзивати собаками своїх ворогів.
Можна називатися оптимістом, сподіваючись що гірше не буде.
Можна багато чого такого, що дозволено тільки людині, ВІНЦЮ ТВОРІННЯ, єдиній істоті, здатній вбивати просто так...

Філософія бля

2008-01-09T08:47:00.006+02:00

Я прозріваю просто з деяких наук... Їх явно придумали вар*яти...
От візьмімо всім рунетчикам відомий Фтагхн. Саме по собі це слово не має якогось матеріального аналога, тобто по-суті, воно означає якусь абстракцію.
Але ми можемо припустити, що фтагхн є якоюсь сутністю і що сутність ця подільна. Нехай елементарна частинка фтагхна існує. Назвемо її довільно, наприклад "ахтунгом" ;)
Ахтунги ноединакові між собою, тобто існує декілька їх видів, які умовно можна назвати будь-як, напиклад, за кольорами ( зверніть увагу, тут я просто розмірковую за аналогією до будови матерії). Нехай фтагхн складається з різговиду ахтунгів, які ми назвемо зеленими. Інша абстрактна муть - "превед". Оскільки немає чіткої межі для ідентифікації як одного так і другого, то і різниця між ними нечітка. Коли медвед з криком "Превед!" вискакує з лісу, то чим це не ахтунг? ;)
Та я не про це.
Якщо превед і ахтунг по-суті схожі, то можна припустити що превед теж складається з ахтунгів, але, оскільки ці поняття нетотожні, то ахтунги повинні бути також не ідентичними. Тут є два варіанти загалом: або ахтунгів просто різна кількість, або вони самі дещо інші.
Т. як немає чіткого визначення преведа і ми, по-суті оперуємо абстрактними речами, які всеодно як називати, то вважатимемо що ахтунги різні, а варіант із різною їх кількістю поки-що не розглядатимемо.
Отож, превед складається з різновиду ахтунгів, які назвемо коричневими.
Візьмемо інше досить популярне в рунеті поняття - "моск". Оскільки знов-таки якщо абстрагуватися від значень слів, отримаємо просто уявні речі (такі як "свідомість", "розум" чи "дух", якими легко оперують філософія і теологія), вважатимемо що моск складається також з коричневих ахтунгів, але з іншої аніж превед їх кількості.
Ну і нарешті із комбінації зелених і коричневих ахтунгів складається креведко.
Таким чином отримаємо досить логічну систему понять із взаємозв*язками між ними, при умові що поняттям не надається чіткого змісту. Тобто їх неможливо виміряти, перелічити чи детально описати.
А тепер, якщо ви думаєте що все це гон і маячня, почитайте отут!

Я вже не пам*ятаю з чого мав був починатися цей пост...

2008-01-09T08:47:00.005+02:00

...але він про Бога. І про людей.
Нам часто кажуть, що треба намагатися бути терпимими до інших, намагатися зрозуміти їх.
Ми всі, в тій чи іншій мірі, віримо в Бога.
Якщо ви не поклоняєтесь Будді чи Єгові, якщо не ходите до церкви чи мечеті, якщо не приносите жертв і не молитесь - це ще не означає що ви атеїст.
Рано чи пізно людина задає собі питання "хто створив це все" і треба бути дуже наївним аби повірити що все воно взялося нізідки і випадково...

Люди часто думають про бога, чи про Бога...
І часто задають питання: "Якщо Він так любить нас, то чому терпить і допускає все це зло?"
Ми хочемо почути відповідь, навіть не здогадуючись, що її нам уже дали. І нам треба всього-лише поставити себе на Його місце, подивитися на світ Його очима.
Не подумайте чогось такого. Я не маю наміру тут займатися богохульством чичимось подібним. Просто, перед тим як питати "чому Він допускає все це?", подумайте про те, чому Він мусить цього не дозволяти?
У багатьох із нас є вдома собаки чи кішки, або інші домашні улюбленці. У багатьох є діти, або молодший брат\сестра.
Скажіть, як часто вони потрапляють у неприємності?
Діти травмуються, хворіють. Тварини страждають від нашої неуважності, від зубів і кігтів собі подібних.
Цього всього можна уникнути: тримайте їх завжди при собі. Не випускайте тварин із клітки, а дітей з будинку. Ще краще було б тримати їх у гермеичних стерильних приміщеннях, куди не потрапить жоден вірус, жодна хвороботворна бактерія.
Але тоді вони втратять одну маленьку річ - волю.

Бог теж може зупинити ві війни і хвороби. Змусити бути добрими і миролюбними.
Але це буде не наш вибір.
Він просто випустив дитину гуляти саму, сподіваючись, що їй вистачить розуму подбати про себе. Ажде дитина сама заявила, що вже давно виросла...
Тож Він просто дозволив нам самим вирішувати свої проблеми і жити так, як хочеться нам. Дозволив бути вільними.

Ми віримо у свої сили, у потужність науки, у незнищенність роду людського. Ми віримо, що саме ми є володарями свого життя і творцями своєї долі.
Втім, ми потай сподіваємось що Господь спостерігає за нами звідкись згори і направить нас в потрібну сторону.
Ми віримо, що колись Він явить себе і розсудить нас. Скаже, хто праведний, а хто - грішний. Нагородить добрих і покарає поганих.
Але ми ніколи не питаємо себе навіщо це Йому.
Як дитина, що виросла і покинула батьківський дім, ми самі керуємо своїм життям. Він може допомогти, якщо ми попросимо, але не буде вирішувати за нас наші проблеми.
Він не кидатиме у пекло невіруючих, бо вони прожили життя теперішнім днем і після смерті їх назавжди не стане.
Він не кидатиме туди можновладців і багатіїв, бо вони помруть і втратять все, чого добивалися. Мертвим не потрібні гроші і влада.
Він не губитиме тих, хто намагався жити праведно, сподіваючись отримати натомість Царство Небесне. Іхні надії ніколи не справдяться - армагедону просто не буде.
Він не одарує віруючих - все життя вони мали надію і більшого дару їм не знайти.
Він не нагороджуватиме праведників - бо вони творили добро не заради винагороди.

Вічне життя було б занадто нудним і нецікавим...
Але воно й не потрібне: головне, щоб кожен вірив у таку можливість, бо це надає нам впевненості.
Я не закликаю грішників покаятися. Я не переконую.
Бог дав нам зробити свій вибір і зробив Свій: не заважати людям йти своєю дорогою.
Що Він при цьому відчуває?
Думаю, відповідь на це питання кожен зможе дати собі сам

Доля чи свобода вибору?

2008-01-09T08:47:00.004+02:00

Всесвіт занадто складний для того, щоби могли існувати прямі дороги. Якщо здається, що вже от-от станеться щось неминуче і відвернути його немає жодного шансу - то це тільки означає що саме пора пошукати стежину, яка веде кудись убік.
Я не кажу що долі немає.
Я не стверджую що наше життя заплановано кимось зверху.

Доля веде нас лише тими шляхами, які ми самі вибрали б для себе.
Якби мали вибір...

Bad 0 track

2008-01-09T08:47:00.003+02:00

Bad 0 track
Bad 0 track

Open Source

2008-01-09T08:47:00.002+02:00

Open Source
Open Source

Злість змінює людей

2008-01-09T08:47:00.001+02:00

Злість змінює людей. Чесно кажучи, чомусь завжди вважав себе (ні, не вищим від цього) достатньо терплячим і, як тепер кажуть, толерантним. Виявляється що ні. Просто бути розуміючим, якщо тебе ніхто не чіпає. Просто бути самотнім і самим собою.
А от спробуйте ставитися з повагою до людей коли вони постійно смикають тебе і задовбують. Спробуй бути самотнім, коли натовп ідіотів навколо не дає зосередитись.
Так би хотілося пожаліти себе, порою... А замість цього доводиться просто сидіти і всіх тихо ненавидіти. Поки-що тихо. Битись головою об глуху стіну непорозуміння. Поки-що. А ж можу і когось головою об стінку постукати

Так треба вміти

2008-01-09T08:47:00.000+02:00

I LoVE U

2008-01-08T19:32:00.000+02:00

2008-01-04T12:22:00.001+02:00

Люди єдині тварини на Землі, в яких фізично слабкі особини не гинуть в дитинстві, а доживають до глибокої старості, оскільки стадо дбає про тих, хто своїми генами тільки шкодить виживанню виду. Але, як би парадоксально це не звучало, саме таким "дефектним" особинам людство часто-густо і завдячує науковим прогресом, який дозволяє йому розвиваися і рости як суспільству.
Між цими своєрідними "кастами" постійно існує напруження, яке, по суті, і дозволяє нам балансувати на лезі, не обираючи якийсь один конкретний вектор розвитку. Втім, вічно так тривати не може.
Тому, певно, з часом всі ми станемо каліками, що покладаються у всьому тільки на свої технології, або скотимося у прірву дикості, назад до тваринного способу життя.

Освідчення

2008-01-04T12:22:00.000+02:00

Кохана моя, єдина... Пишу Тобі цього листа, щоб зізнатися у тому, чого ніколи не зміг би сказати вголос.
Ти сподобалася мені ще тоді, коли я вперше побачив Тебе і, ще не знаючи Твого імені, зрозумів - це кохання із
першого погляду.
Ми з Тобою разом тільки рік, а здається, що знайомі вже цілу Вічність. Хочеться вірити, що така сама
щаслива Вічність чекає нас і попереду. За ці короткі дванадцять місяців я зумів майже досконало вивчити
всі Твої особливі риси, проте Твої плавні форми і ніжні відтінки твоєї шкіри і досі ваблять мене, як і рік тому, у мить
нашої першої зустрічі. Мила моя...
Попри всі протиріччя і непорозуміння, я хочу щоб Ти знала: я любив і любитиму Тебе завжди. Я прощаю
Тобі всі Твої помилки і всі жорстокі іноді жарти, що порою кидали мене в холодний піт. Знай: я оцінив і полюбив
Твоє неординарне почуття гумору. Я любив і продовжую любити Тебе, незважаючи на те, що сотні разів я
прокидався вночі весь у сльозах.
А всі наші проблеми тільки міцніше поєднали нас. Коли Тобі було погано, я ночами не спав, намагаючись
якось виправити ситуацію і допомогти Тобі стати такою, якою Ти була в момент нашої першої зустрічі, такою,
якою я полюбив Тебе...
Я хочу, щоб Ти знала - мені всеодно, що Ти американка і що Твій батько казково багатий. Мені всеодно
хто Ти, бо я люблю Тебе просто за те, що Ти є.
Хоч іноді ми обоє припускалися помилок, через які ми зазнавали часто непоправних втрат. Хоч ми
іноді і не могли знайти спільної мови. Хоча часом я готовий був стерти Тебе на порох. Повір, люба, мої почуття
щирі, а наміри пов'язати з Тобою все своє життя серйозні.
І що б там не говорили люди, через які бурі і тумани нам не довелося б пройти, я завжди буду з
Тобою. Які б перешкоди не порозставляла зла жартівниця доля на нашому шляху, якою б тернистою не була
наша дорога, я ніколи, чуєш, ніколи не покину Тебе і не проміняю на іншу, моя єдина...

Піратська копія Windows..................................................

2008-01-03T13:49:00.000+02:00

Для тих, хто думає вголос, світ повний телепатів

ТІНЬ

2008-01-03T13:43:00.000+02:00

ТІНЬ
З ким поведешся, від того й наберешся... Ніколи не задумувався над тим, наскільки глибокою і правдивою може бути ця народна мудрість. І наскільки страшною...
Деколи я думаю що страждаю від параної, деколи – що краще б якби так і було. Дедалі частіше. І все частіше думаю як добре було б вмерти і не мучитись. Бо з кожним днем, з кожною прожитою хвилиною, втрачаю себе.
Хтозна, може гарний психолог чи й психіатр зміг би допомогти. Можливо мені просто треба виговоритися, розібратися в собі... Лікарі зараз можуть пересадити навіть серце від однієї людини іншій, але мало хто здатен прооперувати сам себе. Мені ж пропонується препарувати свою душу. Розібрати на шматочки і там, в глибинах темного колодязя божевільних думок, шукати крихти істини. Більш того, спробувати зібрати себе знову...
Іноді мені здається, що я вже перестав існувати; що моя матеріальна оболонка давно вже позбавлена власної душі і наповнена, натомість, думками, мріями, сподіваннями і переконаннями інших. Тисячами частинок особистостей людей, з якими довелось мені мати справу. Наче губка, спраглий мозок всмоктує краплини чужого єства, щоби заповнити порожнечу, якій немає краю. Але, як і голему зі старої байки, чужа магіє дає тільки життя. Не душу.
Кого ви бачите, коли дивитеся в дзеркало? Ви знаєте ту людину, що повторює кожен ваш рух, кожен порух? Хто вона? І чи є в неї вибір ким бути: німим відображенням дійсності, чи окремою, самодостатньою її частинкою?.. Бути самим собою...
Чи зможе відображення покинути дзеркало коли захоче? Чи зможе захотіти? Воно ж бо тільки безтілесна копія, чи то пародія на оригінал. Створене щоб лякати, щоб смішити, щоб поправити зачіску або макіяж.
Життя – театр, та не ми вибираємо собі ролі.
Я... Кажу “я” – бо так вже повелося. Скоріше за звичкою, аніж за необхідністю. Одна буква, та скільки в ній змісту. Я – дзеркало; криве дзеркало, у якому відображається наш світ. Грішний чи праведний. Не дзеркалу вирішувати – у нього інша роль.
Бути не суддею, а свідком. Повторювати, а не грати роль. Подивіться – і ви побачите там себе, та тільки вам вирішувати чи вірити таємничій поверхні. Блискучій, але холодній. Вона відбиває свтло сонця, але ніколи не зможе сяяти самостійно.
Я – тінь... Відбиток, який можна побачити, але торкнутися – зась. Тінь, яку відкидає реальність у світлі міріадів мерехтливих лампадок-людей. Як і кожна тінь, я існую допоки горть світло. І з кожною новою долею, з якою перетинається моє життя, новий промінчик прорізає морок, створюючи ще одну ледь помітну, сіру пляму тіні. Знову і знову, аж поки світло не заповнить собою все довкола, не залишаючи місця для тіні... Тоді мене не стане.
Але і в повній темряві немає тіней. Коли світло людських життів згасне – зникну і я. Не зможу бути тим, ким є зараз: всіми і ніким... Водночас.
Може тоді я нарешті знайду спокій... Може навчуся любити и ненаведіти по-справжньому. А не у відповідь. Може сам стану актором, а не кривлятимусь, як німе відображення. І сам зможу освітити бодай шматочок реальності, аби дати надію на існування іншим. Таким як я.
ТІНЯМ...

2008-01-03T09:32:00.000+02:00

Кожна жива істота - це Всесвіт у собі. І
тільки обраним дано вийти за межі свого світу...

2008-01-03T09:31:00.000+02:00

До зірок ще ніхто не дістався лише тому, що дорогою туди немає достатньої кількості тернів...

Експеримент ( Телепат )

2008-01-03T09:28:00.000+02:00

Я йду людною вулицею, протискаючись крізь метушливий натовп, що навіть не помічає
мене. Я йду поміж вас і, наче відкариту книгу, читаю всі ваші думки, ваші переживання,
ваші надії і найпотаємніші фантазії. Я бачу вас наскрізь. Як ви можете заглянути у
вікно, я можу подивитися вам у душу. І ви не зможете приховати нічого, бо навіть не
знатимете про моє існування. Хто я? Я - телепат. Я експериментатор, що грається з
вами, я вивчаю Людство. Повільно йду містом, протискуючись крізь натовп. Тренований
погляд щоразу вихоплює з сірої маси когось, на чиї думки я звертаю особливу увагу.

Дивно, але звичайні люди навіть не здогадуються як виглядають їхні думки. Вони
вважають, що то - просто невимовлені слова... Повірте, це не так. Ваші думки мають
форму, мають колір... Ось рожеві, наче ніжні пелюстки троянди, думки молодої дівчини,
яка йде додому до свого хлопця. Вона ще не знає, що її коханий насправді пройдисвіт і
бабій. Проте дуже скоро все зміниться. Рожеві думки стануть сірими, як сірим
здаватиметься світ крізь сльози на очах. Онде йде програміст. На його думки не можу
довго дивитися навіть я - вони плутані і повні всіляких незрозумілих термінів. Вони
чорні. Але не від злості чи безвихідності - просто повторюють колір улюбленої
Лінаксової консолі... А думки того робітника чорні, ніби мокрий асфальт, саме через
незадоволення життям. Його можна зрозуміти: мізерна зарплатня, вдома сварлива стара
відьма-дружина... Зараз він тільки й мріє про пляшку оковитої, заховану за унітазом
вдома, ще не здогадуючись, що дружина щойно випадково знайшла його скарб... Я бачу
червоні, як кров, думки водія маршрутки, якого вже "дістали" постійні сварки з
пасажирами, яскраво-зелені "кислотні" думки якогось панка, бачу білу пустоту в розумі
наркомана у підвалі старого будинку, який мали знести ще три роки тому...

Я йду людною вулицею, протискаючись крізь метушливий натовп, що навіть не помічає
мене, як вода не звертає уваги на тонку стеблину очерету, що опинилася на її дорозі. Я
йду поміж вас і, наче відкариту книгу, читаю всі ваші думки, ваші переживання, ваші
мрії, ваші надії і найпотаємніші фантазії. Я експериментатор... Раптом посеред натовпу
я помічаю Його. Він рухається так, що кожен обходить його, навіть не доторкаючись. І
думки його переливаються всіми барвами спектру. Я ще ніколи не зустрічав таких як він,
але неодноразово чув про Них... Він називає себе Акцептором. І його розум з вражаючою
точністю повторює всі сплески розумів ваших. За мить до цього він подумки був водієм
маршрутки, та через декілька секунд стане панком, продавцем газет на перехресті, або
собакою, розум якої для мене загадка. Акцептор проходить повз мене так, що я
інстинктивно ухиляюся, уникаючи фізичного контакту з ним. На якусь коротку мить
заглядаю в його свідомість - і там натикаюся на дзеркало, в якому бачу світ саме
таким, яким сприймаю його я. І, хоча в цю мить я не бачу Його обличчя, я розумію, що
зараз на ньому з'явилася посмішка...

Отямившись, розумію, що все вже позаду. Можливо, я більше ніколи не зустріну
Його, ані когось схожого на Нього... Може, наші дороги ще колись перетнуться... Проте
я вже ніколи не буду тим, ким був дотепер... Я йду людною вулицею, протискаючись крізь
метушливий натовп, що навіть не помічає мене, як вода не звертає уваги на тонку
стеблину очерету, що опинилася на її дорозі. Я йду поміж вас і, наче відкариту книгу,
читаю всі ваші думки... Експериментатор, що раптом відчув себе піддослідним кроликом у
набагато масштабнішому експерименті.

Як було прожито один день

2008-01-03T09:14:00.000+02:00

Це був екстремальний десятикартовий покер, більш відомий під назвою “Сицилійська бійня”.
Стіл, застелений білою скатертиною, колода із 216 карт, пляшка віскі і двоє людей, таких схожих і таких різних...
В обличчі Джо Вессона, приватного детектива із далекого Сан-Франківсько, він бачив себе – такого, яким хотів бути. Він бачив героя, а не втомлену життям людину, якій остогидли вічні пошуки чогось втраченого, близького і недосяжного водночас.
Джо бачив у Ньому не самотнього, розчарованогов житті суб’єкта, не старого маразматика і не божевільного, що живе у світі своїх ілюзій. Перед Джо Вессоном, людиною без слабинок, героєм з великої букви, сидів БОГ. Творець світу, в якому Джо прожив усе своє життя; світу, що існував лише в уяві цього самотнього песиміста.
Тоді Джо зрозумів, що людина не може бути абсолютно щасливою, як не можуть отримати щастя всі. У світі, де навіть ілюзія зла є таким самим злом як і реальність, в такому світі немає місця Істині.
Але вона була. Істина світилася в очах цього втомленого життям тридцятирічного старого, для якого Всесвіт Джо був лише колодою карт на білій скатертині.
Істина була. І була вона у цей момент у тій кімнаті. Де зустрілися творіння і творець, людина-бог і примарна тінь із неіснуючого світу. Жива тінь. Примара, у якої були свої почуття, мрії, своя нелегка доля.
Джо давно чекав цього моменту – та людина не буде йому брехати, вона не має причин говорити неправду...

- Я завжди хотів зустріти Тебе і запитати всього одну річ...
- Всі ми мріємо одного разу побачити свого Творця. Запитуй, Джо, я відповім. Якщо зможу.
- Чи важко бути богом?

Це був екстремальний десятикартовий покер, більш відомий під назвою “Сицилійська бійня”.
За столом, застеленим білою скатертиною, колодою із 216 карт грали двоє. Творіння і його Творець, Автор і Шедевр, Актор і Сценарист. Джо все життя чекав цього моменту; моменту, коли він зможе поставити одне-єдине запитання і все інше вже не матиме сенсу – тільки ВІДПОВІДЬ.
Нарешті запитання прозвучало. І старий замислився. Він думав довго, нарешті ж зважився відповісти і відповідь ця чомусь не здивувала Джо Вессона, який зрозумів що знав її наперед:
- Богом бути легко.
Нарешті карти лягли на стіл. Шістнадцять тузів і чотири джокери, що уособлювали ту рідкісну усмішку долі. Порівну в обох...
- Ти теж можеш творити світи, Джо. Але навіть у тих світах, що їх створено до нас, і без того надто багато страждання і ненависті. Богом були легко, проте... Хорошим богом бути дуже важко...

Природа людська

2008-01-03T09:12:00.000+02:00

Як на мене, то намагатися любити людей - то просто невдячна справа. Гляньмо правді у вічі - людина наймерзенніше створіння на світі. Ми тільки й можемо що кричати про справедливість, самопожертву і гуманізм, а самі тим часом дивимось як би вгризтися комусь у горлянку. Ми можемо засуджувати корупцію і одночасно давати хабарі, можемо переживати через збільшення викидів у атмосферу, але самі кидаємо сміття мимо урни. Бо людина завжди бачить тільки прорахунки інших. Більш того, ми заємо що самі ми нічим за них не кращі і на їхньому місці робили б ТАК САМО. Просто ніхто не хоче цього визнати.
Я тисячу разів чув від різних людей фрази типу:"Наша влада погана, от я б на їхньому місці..." і жодного разу не почув далі ПРАВДУ. Виявляється, нами правлять негідники і егоїсти, а ми просто втілення доброчесності. І коли я кажу їм, що, будучи при владі, топтав би всіх, і що й вони самі вчинили б точно так само... Здогадайтесь яка реакція.
Ми просто БОЇМОСЯ визнати свою справжню сутність, бо тоді вже не буде приводу комусь докоряти.
Я часто думаю як Бог може все це терпіти і прийшов до висновку що Він просто відійшов кудись. У справах.

Життя - важкий наркотик.

2008-01-03T09:10:00.000+02:00

Життя - важкий наркотик.
Воно чіпляє з першого разу, до нього звикаєш одразу, хочеш того чи ні.
Воно вже не відпустить тебе аж до самого кінця. Вихід один (вихід завжди є) - смерть.
Добровільно чи примусово. До останнього удару серця.
Чи боляче людині підчас цього останнього удару? А за секунду до нього? А через секунду після,
коли ти вже, по-суті, просто мертве тіло. І мозок це розуміє, але не хоче змиритися. Коли очі закриваються самі собою, хоч і зостаються широко розплющеними... Зіниці жадібно вбирають проміння сонця; Сонця, яке щоразу заходить і знову встає наступного дня. Саме тоді найбільше хочеться вірити що це ще не кінець, схопитись за повітря, за світло, за звуки...
Але звуки стихають, світло гасне, ти вже не можеш поворухнути бодай одним пальцем, не можеш дихати, серце зупинилося. А розум ще живе. В помираючому мозку пролітають дивні картини, про які, на жаль, він вже не зможе розповісти.
Останній удар серця болить людині. Болить і в ту мить, коли серце припиняє битися, і кілька безкінечно довгих хвилин по тому. Болить і тіло і душа, яку так нагло, без жодного попередження, виривають із твого тіла. Болить вперше... а потім - звикаєш...
І кожного наступного разу вже легше помирати. Бо навіть найнезвичайніша пригода з часом трохи забудеться, а при частому повторенні починає сприйматися як щось буденне. Залишиться просто перечекати цей біль. А потім перечекати біль першого подиху, який ти ще не усвідомлюєш. Але вже вкотре ти знову є... І єдиною думкою, яку може мати новонароджений, є думка про неминучу смерть, але і з цим можна змиритися.
Життя - важкий наркотик. Від нього вмирають.
Проте людина завжди може відмовитись від життя і померти. Раз і назавжди.
Смерть не дає такого вибору. Бо справді ВАЖКИЙ наркотик - то саме вона.

Дорога...

2008-01-03T09:09:00.000+02:00

Дорога... Напевно, нема в цьому життi нiчого бiльш простого й водночас бiльш загадкового. Коли вирушаєш кудись далеко, куди добиратися треба дуже i дуже довго, незалежно вiд мети подорожi, з часом починаєш замислюватись над тим, що дорога - єдине, мабуть, явище, в якому сплелися простiр i час... Ми, мабуть, вже так звикли до мандрiвок, або ж навпаки вiдвикли вiд них. Тому й не звертаємо уваги на те, що заходимо в автобус чи поїзд колись i десь, а виходимо вже в абсолютно iншому мiсцi. I весь час, проведений у дорозi, ми не робимо практично нiчого... Ми просто живемо, ми є.
Ми iснуємо самi для себе i для тих, хто мандрує з нами. А всi iншi, може й не звертають уваги на факт нашої подорожi. Ми для них або є або нема, для тих хто iснує за межами нашої дороги. Третього не дано... Цим дорога й нагадує менi життя. А ще тим, що, як i життя вона закiнчується якраз тодi, коли ми вже встигли до неї звикнути...

Нащо все це?

2007-12-15T18:46:00.000+02:00

Дехто погробить собі здоров"я на яких-небудь поляків пару років, приїде сюда, забабахає хату-машину і живе. А потім його діти розмахують бабками і парять мені мозги в універі, бо їм глибоко в жопі все це навчання. А я мушу ставити їм оцінки, за які їхні багаті татусі платять начальству і думати про якісь перспективи? І хто після цього раби і прислуга?
Всяка наука нафіг нікому не потрібна, бо її ніхто і ніколи в цій сраній країні не думає впроваджувати. Просто треба купу папірців скласти і хай собі валяються. А скоро дисертацію можна буде купити так само, як зараз диплом. І вона не буде варта того паперу, на якому написана. Як 99% дипломів у нашому національному б@#$%^му універі
Треба бути сліпим, щоб цього не бачити і чисто дурним, аби цього не розуміти. І всі все розуміють, але притворяються що все добре. Бо всеодно нема ніякого виходу і вся різниця тільки в тому, що про тебе думають такі самі лузери, як ти. Бо всім іншим просто плювати на нашу державу разом з всіми її потрохами